Харківська область розташована на північному сході України на межі лісостепової та степової фізико-географічних зон та займає південно-західну окраїну Середньоруської височини. За природно-кліматичними умовами територію області можна розділити на дві зони: лісостепову – це центральні, північні і західні райони і степову – південні і східні райони.

Клімат помірний. Середньорічні температури: літня + 21о С, зимова - 7о С. Кількість опадів - 540 мм (середньорічна).

На півночі і північному сході Харківська область межує з Бєлгородською областю Російської Федерації, на сході — з Луганською, на південному сході — з Донецькою, на південному заході — з Дніпропетровською, на заході і північному заході — з Полтавською та Сумською областями України.

Територія області — 31,4 тис. км, що складає 5,2 % території України. Область характеризується великою компактністю, що в умовах рівнинного рельєфу вельми сприяє розвитку внутріобласних господарських зв'язків.

Територію області перетинають магістральні залізні і шосейні дороги, через які вона має вихід до Донбасу, Криму, Кавказу, до портів Чорного, Азовського і Балтійського морів, до багатьох індустріальних центрів за межами України.

Корисні копалини в області представлені природним газом (Ефремівське, Західно-Крестіщенське, Кегичівське та інші родовища), нафтою, кам'яним і бурим вугіллям, кам'яною сіллю, фосфоритами, охрою, глиною, пісками, вапняками, крейдою тощо.

Багатством краю є джерела мінеральних вод – Березівське, Рай-Еленівське та інші.

Область розташована на вододілі Дону і Дніпра. По її території протікає 156 річок довжиною понад 10 км. Найбільш великі - Сіверський Донець (довжина 380 км в межах області), Орель (довжина 200 км) в межах області, Оскіл (довжина 177 км в межах області). Сіверський Донець по праву вважається однією з найкрасивіших річок України.

Береги Сіверського Донця дуже живописні на великому протязі річки. Особливо красива річка в районі Гайдар та Коробових Хуторів. Тут збереглося рідкісне для південного степу поєднання повноводної річки з густими лісами, живописністю прибережних круч і обширними лугами низовинного лівобережжя. Крутий та високий правий берег Сіверського Донця покритий густою нагірною дібровою. Над річкою підносяться Козача й Городищенська гори, з яких відкривається чудовий вид на всю обширну річкову долину.

Дуже красивий також Сіверський Донець поблизу Ізюму, де він утворює простору й живописну Ізюмську луку.

Нижче за Ізюмом до Сіверського Донця впадає його найбільша притока - Оскіл, який в межах області на значній частині протікає серед крейдяних схилів й по-своєму виділяється красивими видами. Тут, в його долині, між селом Тополі і містом Куп’янськом на крутих крейдяних схилах колись зростали крейдяні бори. Зараз від них лише подекуди збереглися одиночні крейдяні сосни - живі пам'ятники далеких геологічних часів. Вони відрізняються особливим кольором стовбурів і темно-зеленою розкидистою кроною. На важкодоступних оголеннях крейди в долині зустрічаються й інші рідкісні рослини.

У межах області налічується 36 озер загальною площею близько 2,5 тис. га. Якнайбільше їх в долині р. Сіверський Донець. Як правило, всі вони річкового походження, мають витягнуту форму й невеликі глибини (2—3 м).

Найкрупнішим є озеро Лиман, розташоване біля пос. Лиман, Зміївського району. Воно має 7,5 км в довжину і 2,7 км завширшки; середня глибина — 2 м. Озеро використовується як джерело водопостачання крупної районної електростанції — Зміївської ГРЕС, а також служить природною базою створеного на ньому рибогосподарського комбінату.

З інших озер слід зазначити вражаючі красою озера Борове й Біле.

Окрім природних озер, на території області налічується 1910 ставків загальною площею більше 6 тис. га. Вони є практично у всіх адміністративних районах області та використовуються для потреб водопостачання і зрошування, рибного господарства, а також відпочинку населення.

На території області створено 50 водосховищ з сумарним об'ємом 1526 млн. м3. Найкрупніші з них Краснооскільське (478 млн. м3), Печенізьке (400 млн. м3), а також Краснопавлівське (410 млн. м3), яке є однією з ланок водогосподарської системи водопостачання Донбасу і Харківщини по каналу Дніпро — Донбас.

Живлення озер, ставків й водосховищ здійснюється, головним чином, за рахунок весняних річкових паводків. Джерельні й атмосферні води в їх живленні грають підсобну роль.

Степова зона займає велику частину території області. Раніше її покривала різнотравно-типчаково-ковилова рослинність. До теперішнього часу в своєму первозданному вигляді степ практично ніде не зберігся: він суцільно розоран й представляє величезні оброблені поля пшениці, кукурудзи, соняшнику тощо. По балках і ярах тут посаджені байрачні ліси, а на піщаних терасах річок поширені дубово-соснові ліси. В порівнянні з лісостеповою частиною грунтовий покрив степової зони області більш простій. Тут переважають грунти, що сформувалися під впливом дернового процесу. Пануючі типи грунтів — могутні і типові чорноземи. В цілому переважна частина грунтового покриву області характеризується значним змістом гумусу і відрізняється високою родючістю.

Високоурожайні чорноземні грунти й сприятливі кліматичні умови дають можливість області займати в Україні важливе місце у виробництві товарного зерна, найважливіших технічних культур, розвивати овочівництво, садівництво і т.д.

На території області ліси займають 318 тисяч гектарів. В лісах і парках Харківщини росте більш ніж 1000 видів і форм дерев та кущів. Переважні лісові породи - дуб черешчатий і сосна звичайна. Нерідко зустрічається ялина. Із порід-супутників поширені липа, клен, ясень. На достатньо вологих грунтах ростуть береза, вільха, верба, осина, тополя. В лісах чимало дикоростучих плодових дерев - яблунь, груш.

Такі кущі як ліщина, бересклет, калина, глід, бузина, терен буяють в підлісках і на узліссях. Види порід харківських лісів за останні роки збагатились за рахунок культивування різноманітних екзотичних рослин - сосни веймутової, оксамиту амурського, айви японської, дуба червоного.

Ліси Харківщини значно помолоділи. Середній їх вік на сьогодні - 70 років. Лісівники продовжують саджати ліси - для тих, хто буде жити в XXI віці. На Харківщині лісорозсадники займають 610 гектарів. Робітники Куп'янського, Красноградського, Изюмського лісових господарств щороку провадять лісонасадження на 500 - 900 гектарах, при доволі високому рівні виживання саджанців.

Тваринний світ

Основною і найбільш важливою характерною особливістю лісостепу Харківської області є чергування лісових ділянок з відкритими полями. Цей чинник зумовлює наявність мішаної фауни. В лісах зосереджені тварини, життя яких пов'язане з деревами, а для полів характерні степові види. Існує багато тварин, які потребують і використовують специфічність лісостепової зони — живуть у лісі, а на відкритих ділянках шукають їжу, живуть в одному місці, а розмножуються в іншому і т. і. В лісі живуть лось, благородний олень, косуля і кабан.

Із хижаків, крім лисиці і ласки, зустрічаються: куниця, лісовий тхір, горностай, енотовидний собака і вовк. Гризуни в лісах представлені білкою, лісовою сонею, жовтогорлою мишею, рудою лісовою полівкою і полівкою підземною.

Птахи представлені великою кількістю видів. Це солов'ї, лісові щерики, козодої, вівчарки, вальдшнеп, славки, коноплянки, ворони, сороки, лелеки, дятли, кібчики, сови і багато інших.

Степова фауна, мабуть більше ніж будь-яка інша, зазнала змін. Степи майже повністю були розорені, а значить ареали деяких степових тварин значно зменшились, або повністю ліквідовані. Разом з тим, внаслідок зміни ландшафтних умов, окремі степові види, як то: заєць-русак, хом'як, ховрахи, сіра куріпка, перепел, степовий лунь розширили свій ареал. Лісозахисні смуги створили нові умови для заселення, стали містками для розселення тваринного світу.

Збереглися і представники незайманих степів. Це перш за все байбак, або сурок. Дві колонії цього звірка існують на Харківщині. Є в степах краю великий тушканчик, або земляний заєць, сліпак, сірий хом'як. Є звичайно заєць, їжаки і інші. Серед рептилій є степова гадюка, ящірка.

Річки, озера і болота мають досить багату фауну. Значні зміни в фауні водоймищ сталися в зв'язку з будівництвом водосховищ, каналів, зрошувальних систем, ставків. Основним видом риби в ставках є короп, тобто напівдомашня форма сазана. Є також карась, линь, судак. Найбільш поширені у водоймищах лящ, щука, судак, сом, плітка, окунь, синець та інші.
Багато водноболотних птахів. Це перш за все качки, поганки, кулики, крячки, очеретянки. Є на Харківщині й дикі гуси, білолоба казарка.

Слід зауважити, що в минулі часи тваринний світ Слобожанщині був ще багатше. Тут широке розповсюдження мали бобри, був ведмідь, сайгак, тур, зубр, дрофа-степег, пелікан та інші. Тарпана (дикого коня) зустрічали ще в XVIII столітті на Орелі. Архівні дані свідчать, що Мазепа відправив до царського двору в Москву (І693—1698 рр.) 19 лосів, 23 кабани, 7 косуль, 3 сайгаки, 2 олені і одного зубра. Цей перелік свідчить про різноманітність фауни і про те, які звірі зникли.


У статті використані матеріали з книг:

1. «Харківська область», під редакцією А.П. Голикова і О.Л. Сидоренка, р. Харків, РІП «Оригінал», 1993 р.
2. «Історія Слобідської України», під загальною редакцією В.И. Торкатюка і О.Л. Сидоренка, Харків, 1998 р.