Дорогі співвітчизники!

Днями я пережив дуже сильну емоцію, якої просто не можна забути. Я спілкувався з нашими воїнами… І от один з них дає мені трубку, каже: «Пане Президенте, тут моя мама, вона дзвонить з окупованої території, хоче з вами поговорити».   

«Дорогие наши, родные, - чую схвильований, тремтячий голос. -  Вы же нас не оставите, правда? Мы просим, возвращайтесь скорее и верните нас в Украину».

Звичайно, моєю відповіддю були щире «дякую вам за сина» і впевнене «так, ми повернемо Донбас».

Але чи вселяють таку ж впевненість у людей ті наші політикани, які, прикриваючись ура-патріотичними словесами, насправді нав'язують країні курс на відмову від окупованих територій? Курс на зречення від мільйонів власних співвітчизників.

Крім того, їхні дії провокують напругу у стосунках з нашими ключовими союзниками. Створюють загрозу, що ми з вами залишимося з агресором сам на сам, без підтримки світової спільноти.

У голові просто не вкладається те, що ми бачили вчора і сьогодні у Верховній Раді. Колишні партнери по демократичній коаліції, люди, які називають себе патріотами і навіть українськими націоналістами, зривали голосування… І за що?  За те, щоб законом визнати Росію агресором, а її війська – окупантами!

Як на заклик «хто не скаче», так підстрибують вище всіх. А як до голосування за очевидний український інтерес – неначе щось пороблено. А у декого взагалі з-під вишиванок визирають косоворотки, на головах стирчать кокошники.

Питання суверенітету, територіальної цілісності, обороноздатності України мають об'єднувати всі політичні сили, прибирати на задній план вузькопартійні інтереси.

Врешті-решт, відповідальних депутатів виявилося більше. І вони забезпечили два надзвичайно важливих  голосування, які захищають національні інтереси України і життя громадян.     

Закон про деокупацію, закон про повернення українського суверенітету на Донбас приводить правове поле у відповідність з реальним станом справ. Території законодавчо проголошуються тимчасово окупованими російськими окупаційними військами. Росію Україна кваліфікує як країну-агресора. А за собою ми фіксуємо право на самооборону відповідно до статті 51 Статуту Організації Об'єднаних Націй.

Це ще більше зміцнює правову базу для застосування Збройних сил, розширює їхні спроможності в регіоні.

Це посилює аргументи на користь надання Україні оборонної зброї.

Закон хоча і регламентує детально військовий аспект нашої боротьби,  ключовим проголошує мирний, політико-дипломатичний шлях.

Він дає чіткий сигнал всім нашим співвітчизникам на окупованих Росією територіях: Україна повернеться до нас, а ви – до України. Бо ми – єдина, соборна і неподільна країна.  

Сподіваюся, ці слова почує і мама солдата, і більшість наших громадян, які перебувають під окупацією.

Закон посилить нашу позицію у боротьбі за звільнення заручників і у питанні щодо можливого розміщення миротворців ООН на Донбасі. Росія як країна-агресор не матиме жодного права на участь в цій місії, яка має бути дислокована на всій окупованій території – включно з тимчасово непідконтрольною нам ділянкою українсько-російського кордону.

Нарешті, кілька слів про законопроект, що на один рік продовжив давніший закон про особливості місцевого самоврядування в окремих районах. Якими жахіттями тільки не лякали три роки тому, коли його вперше ухвалювали! Тоді, до речі, за нього голосували і ті політичні сили, які вчора й сьогодні виступав проти.

Та жоден, - наголошую, жоден! - негативний прогноз за ці три роки не справдився. І тоді, і тепер можливість виконання закону жорстко обумовлена низкою вимог до Росії як агресора та окупанта та до її маріонеткових режимів. Насамперед – вимогою про виведення російських військ, незаконних збройних формувань, виведення військової техніки з території України і нормою про відповідність політичних процесів стандартам ОБСЄ.    

Натомість наша репутація як країни, яка із відповідальністю ставиться до Мінських домовленостей, дозволяє щоразу продовжувати санкції проти Росії, країни-порушниці угод. І ці санкції значною мірою  стримують агресора.

Я вже не кажу про виграний нами час для зміцнення армії, переходу від часткової мобілізації до контрактного принципу її формування тощо.

Позавчора увечері я довго розмовляв з Іриною Геращенко, моїм спецпредставником у Мінській групі, щойно після її повернення зі столиці Білорусі. Росіяни не приховували своїх сподівань на провал голосувань у Верховній Раді. Особливо великі надії вони покладали на відхилення проекту закону про продовження дії особливостей місцевого самоврядування.

Чому? Бо це розв'язало б їм руки на лінії зіткнення і допомогло би скинути тягар санкцій. Та відповідальне голосування більшості допоможе нашій армії й надалі тримати оборону з мінімумом жертв, а дипломатам – посилити міжнародний тиск на Росію.

Вдячний народним обранцям за продемонстровану відповідальність.

Слава Україні і слава її захисникам!