Дорогі співвітчизники!

Шановні учасники Ради регіонального розвитку!

«Розвиток». Це слово у назві нашого організаційного та дискусійного майданчика і є ключовою темою сьогоднішньої зустрічі. Воно логічно об’єднує, воно зводить до спільного знаменника всі пункти порядку денного нашої сьогоднішньої зустрічі. Питання мінімальної зарплати, її впливу на бізнес та бюджет, відновлення банківського кредитування, децентралізація, дорожня інфраструктура, реформа системи охорони здоров’я та зміни у загальній середній освіті.

Ще півтора року тому ситуація в країні була такою, що про перспективи розвитку ми могли лише мріяти. Зараз вже є підстави говорити про те, що почалося реальне відновлення економіки і є можливість починати перехід від тактики виживання до нашої спільної державної стратегії розвитку. Змушений, втім, буду по ходу виступу детально зупинитися на ризиках, які цій стратегії загрожують. Вони здебільшого, на жаль, мають політичний характер і дуже небезпечні.

Друзі, уявіть ще три роки тому дефолт і повний крах видавалися майже неминучими. Тоді по економіці синхронно вдарили війна, закриття російського ринку і падіння світових цін на основні продукти українського експорту товари. Нереформована економіка та розбалансована фінансова система, здавалося б, не залишали шансів витримати такий шок.

Всі українські Уряди – два Кабміни Арсенія Яценюка і третій, Володимира Гройсмана – не мали іншого вибору, ніж йти на дуже жорсткі, принципові й непопулярні кроки. Заходи узгоджувались з міжнародними фінансовими організаціями, які підтримали мою команду, підтримали Україну у цей складний час. І хоча ці кроки, на жаль, були надзвичайно важкими для людей, але без них, хочу запевнити, було б набагато важче. Я неодноразово перепрошував за ті вимушені рішення, хоча усвідомлюю, що більшість, можливо, вибачити й не готова – надто було боляче.

Але саме ці важкі рішення дозволили переламати тренд! ВВП за підсумками 2016 року збільшився на 2,2%. В четвертому кварталі зростання навіть прискорилося майже до 5% на рік. Може це й не так багато, як хотілося б, але в 2015 році, коли ефект російської агресії вже дався взнаки повною мірою, економіка впала на 10%.

Зараз оживає промисловість – демонструє зростання на 2,8% за підсумками 2016-го. Впевнений у 2017 році ми маємо такі самі позитивні перспективи. Промисловість найбільше постраждала від війни, адже втрачено до 20% індустріального потенціалу країни. Втім, промислове зростання припинилося ще за три роки до агресії у 2011 році, і я поки що не знаю, чи ми остаточно перевернули на позитив цю багатолітню негативну тенденцію. Тим більше, що наслідки так званої блокади Донбасу – цього справжнього удару під дих Україні – в першу чергу позначаться саме в цій галузі, в промисловості.

Інфляція, тягар високих цін – те, що людей хвилює найбільше… Цього року вона вимірюватиметься, сподіваюся, вже однозначною цифрою, менш ніж 10%. До 2019 року, це наше спільне завдання, ми маємо вийти на показник близько 5% річної інфляції. Страшно згадати, що позаминулого року вона становила 43%. Її вдалося таки приборкати.

Золотовалютні резерви танули, неначе сніг навесні, і на лютий 2015 року «всохли» практично до 5 мільярдів доларів. Сьогодні вони становлять 15,5 мільярдів. Саме туди, в першу чергу пішли кошти, отримані від міжнародних фінансових організацій, і 100% коштів від Міжнародного валютного фонду. Всі чули, як безвідповідальні політикани стверджують про те, що гроші МВФ проїдені, вкрадені, або використані не за призначенням. Це суцільна, тотальна і безвідповідальна брехня. Кожна копійчина, яку Україна отримала від МВФ, дбайливо зберігається у золотовалютних резервах держави і працює на стабільність національної грошової одиниці, працює на довіру до Української держави, української економіки, української фінансово-банківської системи.  Вони цілими  і збереженими покладені, насамперед в резерви.

І курс гривні, - де тут дерево, щоб постукати?, - третій рік тримається гнучким, але відносно незмінним. Всі пам’ятають горе-прогнози: то у нас курс – 35, то – 40,  то – на 50 не втримаєм. Це такі у нас псевдопатріоти. Ми робимо свою справу у ще раз наголошую, що це є той якір стабільності для бізнесу, який, в тому числі внаслідок співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, ми маємо забезпечити без різких коливань для бізнесу та населення, хоча «блокадники» і тут створили додаткові ризики.   

Практично завершено болісний і масштабний процес оздоровлення банківської системи, очищення від хворих і небезпечних для усієї системи банків, а таких було понад 80. Гроші, які були розкрадені з банківської системи за всі 23 роки, на сьогодні на нас лягла відповідальність щодо негайних жорстких і рішучих кроків щодо оздоровлення системи. Водночас, в інтересах десятків мільйонів клієнтів ми провели філігранну і бездоганну націоналізацію «Приватбанку», забезпечили і далі будемо забезпечувати його стабільну роботу. Хоча це не знімає необхідності і відповідальності за чітке інформування суспільства про те, де гроші «Приватбанку», де гроші вкладників.

Надію на краще вселяють і такі показники, як зростання прискореними  темпами в гуртовій торгівлі та в будівництві. Понад 17% за минулий рік означає, що ця галузь, будівництво, потягне за собою суміжні, а головне, що інвестори вже відчувають майбутній попит на офісні та житлові приміщення. Згідно з результатами останнього квартального опитування «Ділові очікування підприємств», топ-менеджери протягом найближчих дванадцяти місяців прогнозують збільшення обсягів виробництва товарів і послуг, уповільнення темпів зростання цін, ослаблення девальваційних процесів і збільшення попиту на кредити. Хочу нагадати, облікова ставка НБУ в березні 2015 року сягала 30%, а тепер вже 14%.  Це ще забагато для нормального кредитування економіки, але тенденція – обнадійлива.  

Кадрові агенції повідомляють що розширюється кількість вакансій, тобто робочих місць, водночас збільшується заробітна платня, яка пропонується на ці вакансії. Позитивні очікування вже самі собою є матеріальною силою, яка стимулює економічні зростання.

Якщо провести аналогію з медичною сферою, то ситуація в економіці виглядає приблизно так і повірте мені, добре поінформованій людині, я не згущаю фарби. Ми, бувши вже на межі із потойбічним світом, потрапили до реанімації – і вижили. Провели певний час в палаті інтенсивної терапії – і підвелися на ноги. Нас виписали – і ми пішли. І ми не просто повністю одужаємо, а, сповнені сил та енергії, жити будемо довго та щасливо.

Так, ті тенденції, які я щойно описав, жодної ейфорії вони не викликають.  Вони поки що не відчутні для переважної більшості українців. Але, як сказав хтось із філософів, іноді важливішим є не те, що трапилося, а те, чого не сталося, чого вдалося уникнути. 

Досягнуті результати ще не призвели до покращення рівня життя людей. В цьому плані ми лише починаємо використовувати першу-ліпшу нагоду, робити перші кроки, такі як: підвищення мінімальної зарплати до рівня 3200 гривень; збільшення заробітних плат лікарів, вчителів тощо; нарощувати витрати на дорожнє будівництво, і це кожен в Україні вже може відчути; надавати фінансові можливості для розвитку місцевих громад і багато іншого.

Отже, головне у нас створені передумови для розвитку економіки, для початку відновлення, а згодом і зростання рівня життя людей. Та, схоже, такий трек не всіх влаштовує ані за межами України, що природно… Ані всередині, що саме собою аномально й патологічно… Але ж факт, що значна частина політикуму продовжує керуватися принципом: «чим гірше, тим краще».

Я так довго говорив про речі, які не є прямою, безпосередньою конституційною відповідальністю Президента, щоб підійти до теми великих ризиків, політичного характеру, які загрожують економіці та добробуту людей. Щоби ми зрозуміли, що дещо вже досягнуте, а відтак і втрачати є що.

Надто вже велика небезпека – відкотитися назад. І тоді всі жертви, всі страждання, які понесли і перетерпіли люди, виявляться марними. Хотілося б, щоб українською реальністю не став грецький міфічний герой Сізіф. Щойно той ціною титанічних зусиль піднімав на гору важку каменюку, як вона скочувалася низ. Він знову котив її на вершину, а вона волею богів щоразу вергалася додолу. І так до скону віків.

Головною є російська військова загроза. І вона  походить не лише з окупованих районів Донбасу, вона нависає по всій лінії кордону з Росією. Правильна відповідь на цей виклик лише одна: якщо на початок 2014 року витрати на оборону становили 1 % ВВП, то в 2016 році нашими спільними зусиллями ми довели ці витрати до 3,2 %, і не виключено, що цю частку прийдеться збільшити іще. Якщо ж врахувати загальні витрати на оборону та безпеку, то вони вже зараз перевищують 5% валового внутрішнього продукту.

Повторне народження і зміцнення наших Збройних Сил спонукало Кремль помножити свої зусилля із внутрішньої дестабілізації в Україні. Інформаційна війна, розповсюдження фейкових новин, сіяння паніки та зневіри… Стимуляція і симуляція протестних рухів та маніпуляція у своїх інтересах деякими праворадикальними угрупуваннями… Просування лукавої ідеї дострокових виборів, щоб посилити представництво лояльних до Кремля сил, відрядження в Україну диверсійних груп, підготовка терористичних актів – ось далеко не повний інструментарій Кремля.

До політичних ризиків, що ставлять під загрозу економічне зростання, безумовно, відносяться  і дострокові вибори. Я щиро поважаю вибори, в тому числі й дочасні, як елемент демократії, ключову технологію народовладдя. До речі, хочу нагадати, що сам їх ініціював, коли в тому була реальна потреба, і коли в українській Верховній раді після Революції Гідності панували комуністи і регіонали. Я регулярно вивчаю опитування громадської думки і не бачу жодної перспективи, аби внаслідок позачергового голосування було б обрано парламент з більшим реформаторським потенціалом, ніж той, що зараз працює. Передвиборча кампанія поставила б на паузу всі реформи мінімум на рік. А далі склад нової Ради виявився би настільки пістрявим, що годі було б й сподіватися на створення бодай якоїсь коаліції. 

Ось чому я категорично проти перевиборів, яких найголосніше вимагає так звана широка опозиція. А кістяк цієї широкої опозиції – дві партії, які вісім років тому лише якимось дивом не створили широку коаліцію. Які з 2006 по 2014 рік по черзі мінялися біля державного керма, і за якими ми й досі, до речі, прибираємо.

Вони трохи поміняли назви, зробили легкий ребрендінг, але від цього не стали новими. Демократія працює тоді, коли сьогоднішніх при владі замінюють завтрашні, а не вчорашні чи позавчорашні. Як Президент лише порадію, бо це добре для України було б, якщо до 2019 року, року планових виборів, президентських і парламентських, в парламенті стосовно теперішньої влади сформується сучасна альтернатива. Альтернатива більш ліберальна, більш демократична, більш проєвропейська, ніж поточна коаліція. І головне – не популістська, позбавлена схильності до демагогії, і в арсеналі якої нема простих, а тому нечесних рішень.

Поступальний популізм так само є однією із головних політичних загроз зростанню.  Це явище не суто українська проблема, з ним мають клопіт в усій Європі. Минулого тижня всі європейські лідери, і я також мав приємність і задоволення, привітати Марка Рютте з перемогою на виборах в Нідерландах, а ми один одного – з поразкою антиєвропейських  праворадикальних сил. 

Втім, український популізм здебільшого не правого, а лівого толку. Він блокує цілу низку важливих реформ, без яких не може бути здорової та успішної економіки, як-от прозору приватизацію чи впровадження ринку земель сільськогосподарського призначення.  

Однак, маю повернутися до теми ризиків. Все чіткіше кристалізується загроза анархії та отаманщини.  Яскравим доказом тому є реальні й потенційні наслідки так званої блокади Донбасу. Її організатори показали себе як неперевершені майстри політичного піару. Вони грамотно вирахували больову точку, піймали хвилю суспільних очікувань, виявили оголений нерв. 

Але вони дурили суспільство, бо насправді то була не блокада ОРДЛО. Ну яка блокада, коли там дірка в кордоні з Росією в сотні кілометрів? Насправді все це виявилося спецоперацією, направленою на те, щоб виштовхнути окуповані райони українського Донбасу в Російську Федерацію. 

Нам довелося рішенням РНБО тимчасово призупинити транспортне сполучення з окупованою територією і це мало вимушений характер. Воно припинило той хаос, в який блокадники намагалися занурити всю країну.  Борючись за повернення територій, ми могли і навіть мусили здійснювати товарний обмін з нашими заводами, тими, які змогли залишитися у правовому полі України. Вони платили податки Українській державі, вони були зареєстровані в українських органах реєстрації, вони виплачували заробітну платню в гривнях, через банківські рахунки, що унеможливлювало будь-яке надходження коштів до сепаратистських угруповань. Блокадники добились того, створили для цього підґрунтя, щоб підприємства були захоплені, конфісковані, пограбовані. І ми не маємо жодного права приймати продукцію від підприємств, які тепер захоплені бойовиками. І саме про це – рішення РНБО. Обмежений обмін товарами може відновитися, щойно Росія та її маріонетки повернуть українським власникам, і Українській державі вкрадені заводи.

Внаслідок блокади Україна втратила останню сферу впливу на ці території. Тим, хто хочуть відштовхнути і подарувати ці землі Путіну – це абсолютно прийнятна стратегія. Ті, хто хочуть, щоб ці підприємства і ця стратегія була якорем, який тримає окуповані території в надії повернутись в Україну – це питання життя і смерті.

Не в останню чергу потрібно проаналізувати і економічні наслідки. Удар було завдано по вітчизняній енергетиці, металургії, по бюджету, створено додаткові ризики для національної валюти.

Ми, звичайно ж, знайдемо вихід, але для цього знадобиться витратити і час, і гроші. Не хочу і не буду виглядати недостатньо оптимістичним, але Мінфін прогнозує не лише бюджетні втрати, але й уповільнення зростання ВВП внаслідок розриву технологічних ланцюжків в промисловості внаслідок блокади.  Хто за це зараз буде відповідати?

Сьогодні МВФ на засіданні свого правління мав виділити черговий транш – один мільярд доларів, який конче потрібен для подальшого поповнення золотовалютних резервів, для утримання стабільності національної грошової одиниці, для дуже потужного сигналу інвесторам. Бо вони, інвестори кредитування з боку Фонду розглядають як авторитетну та відповідальну рекомендацію вкладати вже свої, приватні гроші, в Україну, розвивати у нас виробництво, створювати робочі місця. 

Нами спільно було проведено велику роботу: проведені реформи, ми переконали Фонд в тому, що наш варіант пенсійної реформи є такий, що не передбачає напряму підвищення пенсійного віку, і ми отримали позитивну оцінку проведених економічних реформ. А в суботу питання по Україні зникло з сьогоднішнього порядку денного ради директорів. Оце і є той вплив політичних ризиків, про небезпеку яких я говорю зараз. І сьогодні у нас відбудуться інтенсивні переговори Міністра фінансів, Голови Національного банку, Прем’єр-міністра і я братиму в цьому участь для того, щоб виправити ті результати, які були викликані абсолютно безвідповідальною поведінкою українських політиканів. Ще раз наголошую – причиною відтермінування стали наслідки блокади!

Я, звичайно, наголошую, що ми спільно маємо об’єднатися для того, щоб найближчим часом отримати транш.

Сьогоднішній мій день почався з наради з цього питання, де брали участь зазначені керівники держави і один із її учасників, до речі, запропонував відрядити до Вашингтону в якості спецпредставника  України Андрія Івановича, разом із Семенченком, Юлію Володимирівну, разом із Парасюком… Якщо «Самопоміч» організувала та патронувала блокаду, то хай би і виправляла наслідки цієї  диверсії. Звичайно, пропозиція була жартом, і її автору було поставлено на вид, що в цій ситуації нам не до жартів. А я, як Президент, маю відповідати не лише за свої помилки, але і за помилки чужі.

У контексті блокади маю серйозні претензії і до вас, шановні голови обласних державних адміністрацій тих областей, де місцеві ради перевищили свої повноваження і ухвалили рішення, які виходять далеко за межі їхньої, обласних рад, відповідальності, і розхитують ситуацію в країні. Вони зараз будуть наповнювати золотовалютні резерви, обласні ради? Вони будуть компенсувати втрати державного бюджету, вони будуть компенсувати втрату робочих місць? Вони будуть нести відповідальність за повернення цих територій під українську юрисдикцію? Ні! Вони зараз сховалися. Так само, як і сховалися тоді дехто з вас замість того, щоб займати атакувальну публічну позицію. У вас безліч аргументів для того, щоб переконати депутатів і суспільство. Ще раз наголошую, це означає, що ви або не вели роз’яснювальної роботи,  і десь відсиділися – чи в окопі, чи взагалі за пічкою. Або пояснювали так, що вас ніхто не зрозумів. Або вам бракує політичного авторитету в своїх областях.

Сподіваюся, що ця історія стане уроком для всіх. Влада повинна займати політично наступальну позицію, так само, як і деякі голови обласних державних адміністрацій змогли переконливо продемонструвати державну позицію обласним радам.

В сьогоднішній Україні багато хто демократію плутає з махновщиною. Скажіть, будь ласка, Французька Республіка є демократичною країною? Про інцидент в аеропорту Орлі всі чули? Зловмисник вхопив військового за автомат і негайно, в ту саму мить був застрелений. В країні є висока терористична загроза, а ми – у воюючій країні. От французька ілюстрація того, що демократія – це не є анархія та вседозволеність.

Монополію на застосування сили має тільки держава, навіть коли вона демократична. Шановні, нам і Путіна не потрібно щоб втратити державність, якщо ми цього не засвоїмо.  Якщо не зрозуміємо, що всі акції протесту повинні носити винятково мирний характер, а пристрасть до зброї належить демонструвати лише на фронті. Благо, можливість для тих, хто бажає зараз є, контрактна армія ефективно комплектується. Тому добре розумію позицію керівника Національної поліції Сергія Князєва, який наполягає на тому, щоб притягнути до відповідальності народного депутата, який застосовував насильство, погрози і хамство до поліцейських. Поліція також потребує захисту! Політичного захисту. Людина в погонах потребує захисту і нашої підтримки і це завдання не лише Президента, Уряду чи Міністра внутрішніх справ – це завдання кожного з вас.

Шановні пані та панове!

Ключовою реформою  на поточний рік залишається реформа антикорупційна. Корупцію теж є всі підстави розглядати як загрозу економічному зростанню і національній безпеці.

Запрацювала антикорупційна інфраструктура: Національне антикорупційне бюро і Спеціалізована антикорупційна прокуратура, Агентство із запобігання корупції. Втім, я принципово не хочу ділити правоохоронні органи на нові й старі, хороші й погані. Всі вони роблять спільну справу, і позитивні зрушення очевидні зараз і в роботі СБУ, і у важкому процесі створення і становлення Національної поліції, і в діяльності Прокуратури, НАБУ.

Стартувала система, багато хто не вірив, що це вдасться, система електронного декларування. Статками політиків шоковане все суспільство, в тому числі і - я, як людина, яка всі свої гроші заробила за багато років важкої і ризикованої праці у сфері бізнесу. Але, з іншого боку, не забуваймо, що раніше у нас це все приховувалося від суспільства. І сьогодні ми переконливо і твердо продемонстрували відкритість і прозорість. І що в деяких сусідніх країнах за надмірний інтерес до грошей найвищих посадовців можна отримати тюремний строк.  Звичайно ж, ці держави не можуть бути і не є нам прикладом для наслідування, лише для порівняння. Це вже зараз хай вони вчаться у нас, бо ми зробили важливий стратегічний крок в безпосередній боротьбі з корупцією і у формуванні нової, антикорупційної політичної культури.

«В системі корупції вже виникають проломи, їх треба розширювати», - це не я сказав, а керівниця проекту «Антикорупційна ініціатива ЄС в Україні». Як на мене, доволі об’єктивна оцінка.

Віялові затримання хабарників, які ледве не щодня спричиняють потужний резонанс в ЗМІ, не викликають, однак, відчуття в суспільстві, що системна боротьба з корупцією почалася. Чому? Бо по телевізору розповідають лише про злочини, але не можуть показати покарання через відсутність, поки що, належних судових рішень.

Я кожного дня бачу в ЗМІ та в соціальних мережах, що пишуть люди про ситуацію в судах.  І на відміну від співгромадян, не маю права публічно висловлювати свою думку по конкретних випадках. Але як гарант прав і свобод громадян - ініціював і забезпечив старт реформи судової системи. Я дуже вдячний Парламенту, який підтримав конституційні зміни в частині правосуддя і низку законів. Наголошую, що зараз триває безпрецедентний конкурс із залученням громадськості, за результатами якого буде створений новий Верховний суд на засадах відкритості і конкурентності. В ньому беруть участь і діючі судді, і кандидати з-поза судової системи, адвокати, науковці. На старті надійшло півтори тисячі заявок, зараз залишилося трохи понад п’ятисот кандидатів.

Перевіряти кандидатів на відповідність критеріям професійної етики та доброчесності має Вища кваліфікаційна комісія суддів, Громадська рада доброчесності, Вища рада правосуддя. «З нами, слава Богу, ніхто не домовлявся і не домовляється і не намагається це зробити», - такими словами свої враження про роботу в Громадській раді доброчесності передав один із її членів, колишній воїн 92-бригади розвідник Леонід Маслов.  Вчора увечері побачив його інтерв’ю на одному із Інтернет-ресурсів.  І це те, для чого така рада створювалась.

Отже, очікую, що новий Верховний Суд запрацює вже у травні-червні. Мусимо за ці весняні місяці проголосувати нове процесуальне законодавство, яке забезпечить перехід судової системи з чотириланкової до триланкової, чим завершимо процес виконання рекомендацій Ради Європи з цього питання.

Після конкурсу до Верховного Суду розпочнеться, нарешті, реорганізація апеляційних судів. Нове законодавство дозволяє брати в конкурсах участь, ще раз наголошую., не тільки суддям, але й адвокатам та науковцям. Тож звертаюся до всіх правників, що мають відповідну кваліфікацію і стаж роботи – долучайтеся до розбудови нових судів! Президент свою справу зробив. І судів цих гостро потребують Україна і українці.

А от напад псевдоактивістів в балаклавах на голову Вищої ради правосуддя минулого тижня – це не що інше, як спроба зірвати судову реформу, законсервувати той неприйнятний стан речей, залякати суддів і тих, хто бере участь у реформуванні суду, і ми який намагаємося зараз цю ситуацію кардинально змінити.  Держава має і буде забезпечувати суддям і посадовим особам органів системи правосуддя належний захист. І я вимагаю від правоохоронних органів швидкого та неупередженого розслідування цього кричущого інциденту і ефективних дій з боку цих органів.     

Переконаний, що самим ефективним способом боротьби з корупцією є не лише репресії, а зняття того ґрунту, з якого вона проростає: зменшення ролі держави в економіці, позбавлення чиновників впливу на бізнес-процеси; впровадження електронних форм урядування, управління та спілкування підприємця з державними органами. Це доведено і впровадженням системи ProZorro, і курсом на дерегуляцію, який ми впроваджували минулого року і продовжимо поточного.

Вже кілька десятків років триває дискусія про долю податкової поліції. Хочу нагадати, що декілька років тому говорили про вплив санепідстанції на бізнес, про вплив пожежників на бізнес, говорили про вплив екологів, інших. Було три священних корови: СБУ, поліція і податкова міліція чи поліція, яку навіть ніхто чіпати не міг. Впевнений в тому, що, на жаль, зараз спроби знайти компроміс, поки що зайшли в глухий кут. Я впевнений в тому, що пора приймати рішення і ставити крапку. Моя пряма політична воля полягає в тому, що цю структуру, податкову поліцію, слід ліквідувати. Її роботу мають виконувати не м’язисті хлопці в масках, а «ботани» в білих комірцях через аналітичну роботу. Тому тут потрібні більше не силові, а аналітичні здібності. Не груба сила, маски-шоу, а ефективна конкретна робота. Домовилися, що до засідання Національної ради реформ, при активній участі Уряду, парламентського комітету, депутатів, експертів і громадськості буде доопрацьований і розроблений законопроект, який я готовий подати як невідкладний, щоб вже в короткий термін запрацювала нова Служба фінансових розслідувань як принципово новий, інтелектуально-аналітичний  орган.

Шановні пані та панове!

Бувши в колі представників місцевих громад, звичайно ж, не  можу не зупинитися  на питанні децентралізації. Місцеві бюджети зросли з шістдесяти дев’яти мільярдів гривень в 2014 році до ста сорока семи мільярдів минулого року. Цього року мають вийти на показник в 170 мільярдів. Це означатиме зростання в два з половиною рази.

Частка місцевих бюджетів у зведеному бюджеті країни також збільшилася і впритул наблизилася до 50%, чого ніколи не було за всю історію України. Отже, доходи місцевих бюджетів розширювалися випереджальними темпами щодо росту доходів державного бюджету. І останнє підвищення мінімальної заробітної  платні вдвічі, до 3200 гривень, зіграло тут важливу роль і колосальну вигоду отримали теж місцеві бюджети.

Те, що ви на місцях отримали такий колосальний ресурс, не означає, що ніхто не буде цікавитися і контролювати ефективне використання цих грошей. Не треба погоджувати це з Києвом, саме в цьому був сенс запровадження децентралізації, але тримати їх на депозитних рахунках маючи не відремонтовані дороги, не побудовані школи, не відновлені дитячі садки, вуличне освітлення, не маючи реальних кроків для того, щоб кожна громада відчула реальні кроки 2,5-кратного збільшення місцевих бюджетів – це теж неприйнятно. Наголошую - на що конкретно, вирішуйте самі, але люди повинні бачити, що у вас де нову дорогу, де сучасне освітлення, а де, вибачте, і сміттєзвалище… Гроші для цього є.

Ми на кожній нашій зустрічі з Європейським банком реконструкції та розвитку, з Європейським інвестиційним банком, маючи унікальну їхню експертизу, на зустрічі з міжнародними представниками, в тому числі і по цьому сміттєзвалищу, мали конкретні переговори і я впевнений в тому, що зараз уже долучили Європейський банк інвестиційний, їх експертизу, наших французьких партнерів, про яких я говорив з французькою владою… Не можемо самі, будемо запрошувати на допомогу, але львів’ян сам на сам з цією проблемою не залишимо. Громади мають визначати які проекти в першу чергу вони мають фінансувати.

Ми, в свою чергу, на центральному рівні провели велику роботу по залученню ресурсів міжнародних програм фінансової допомоги на потреби розвитку регіонів та місцевих громад. При чому це не є винахід. Деякі місцеві ради працювали з цим 5 і 10 років тому, залучаючи ресурс. Але сьогодні гроші є і ця міжнародна допомога – вагомий додатковий ресурс,  який потребує особливо ефективного застосування в інтересах громад, в інтересах кожного громадянина України.

«За останні два роки Україна – за доволі складних обставин, здійснила великі кроки. Наразі вкрай важливо переходити від ухвалення законодавства і створення інституцій до повної реалізації цих реформ, аби українські громадяни могли пожати плоди  цієї праці», – це слова, якими високий представник ЄС із питань зовнішньої та безпекової політики Федеріка Моґеріні, великий друг України, кілька місяців тому прокоментувала спільний звіт Європейської служби зовнішньої дії та Європейської Комісії. «Україна, - сказано в цьому звіті, - впроваджує інтенсивні та безпрецедентні реформи в економічній та політичній системах; її демократичні інституції й надалі відновлюються».

Зміни та перетворення ми почали в 2014 році. В 2015-му перші зрушення були очевидними лише самим реформаторам. В 2016-му їх вже помітили й високо оцінили наші закордонні партнери. Надзвичайно важливо, щоб 2017-й увійшов до історії як рік, коли зміни стали відчутними для широкого кола наших співвітчизників. Це те завдання, яке я ставлю перед вами.

Слава Україні!