Дорогі гості,

Пані та панове,

для мене велика честь відкривати чергову Щорічну зустріч Ялтинської європейської стратегії.

Рік тому у цій залі ми обговорювали те, як доля нової України впливає на Європу і світ.

Я припускаю, що тоді багато хто з присутніх, як і значна частина представників західних політичних і журналістських кіл, не могли уявити - як виглядатиме світ всього лише за рік.

Палаючий конфлікт на Близькому Сході, масштабні російські військові навчання на східних кордонах НАТО та продовження агресії Росії на Донбасі, загрозливі хвилі біженців, ескалація тероризму, розквіт популізму і ультраправого екстремізму, широкомасштабна цілеспрямована пропаганда стали характерними ознаками нашого сьогодення.

Демократичний світ втрачає контроль над власними цінностями.

Російська пропаганда не лише використовує вразливі місця Заходу.

Вона наситила його своїми параноїдальними ідеями.

Вона бере маргінальні течії та перетворює їх на мейнстрім.

Росія намагається «влізти в голову» західній цивілізації: євроскептицизм, антиамериканізм, ізоляціонізм руйнують існуючу систему координат західної цивілізації.

Знову повертається таке поняття, як «зона впливу».

Сотні мільйонів доларів течуть на Захід на підтримку національного егоїзму та інтеграційної втоми, ненависті та нетерпимості.

Можу сказати, що особисто знайомився з ґрунтовними працями кремлівських стратегів щодо реалізації наступних «екзитів», приведення до влади нових політичних проектів, метою яких є зміна проєвропейських політичних еліт, підрив західних цінностей, руйнація єдності Євросоюзу та трансатлантичного альянсу.

Результат - з’явився шанс на побудову «альтернативної» Європи. 

Європи, побудованої на егоїзмі, популізмі та цинізмі.

З виборами у ключових європейських столицях можлива поява абсолютно нової Європи.

Наступні місяці стануть для Заходу справжнім моментом істини.

Потрібно готуватися до цих потенційних реалій вже сьогодні.

Віктор Пінчук продемонстрував нам ролик з негативними прогнозами. Повірте мені, я не сприймаю такого майбутнього абсолютно. Просто неможливо бути Президентом країни,  яка перебуває у стані війни, і не бути оптимістом, не можна виграти битву, не можна вести народ за собою.

Я хотів би, щоб всі європейські лідери залишалися оптимістами і відігравали свою роль у захисті Європи. Ми зараз говоримо не про захист України, а про захист нашої спільної Європи. Це дуже просто.

Ми можемо перемогти у цій битві, лише коли будемо  разом.

Коли я зустрічаюся з європейськими лідерами і запитую – чого ви від нас чекаєте?  Здається, йдеться лише про дві речі. Це не гроші, не найперші потреби і не радники. Нам потрібні ваша єдність і солідарність з Україною.

Насправді  настав час зрозуміти, що у нинішньому глобалізованому світі більше не існує «зон комфорту», де можна заховатися від сучасних потрясінь та викликів.

Коли одна держава намагається безкарно привласнити частину суверенної території іншої держави, це має стати викликом і загрозою для всіх інших європейських держав, для цілої світової цивілізації.

Інакше ніхто не зможе дати гарантію того, що завтра те ж саме хтось не спробує зробити проти вас.

Колеги,

два з половиною роки ми б’ємося із зовнішньою агресією, назва якої дуже проста. Це не громадянська війна, це не конфлікт в Україні. Це ніщо інше як агресія Російської Федерації проти суверенної, вільної, демократичної України. Ми повинні використовувати лише це слово.

З перспективи пройденого шляху більш очевидними видаються і успіхи, яких нам вдалося досягти.

І головний з них – припинення просування війни вглиб нашої української території.

Від цієї смертельної небезпеки нас нині захищає міжнародна солідарність, яку забезпечила і забезпечує українська дипломатія.

А на полі бою – нас доблесно оберігає українське військо, яке вдалося відновити буквально на марші.

Стан українського війська ми і наші іноземні партнери бачили під час військового параду на 25-ту річницю української Незалежності. Ми створили цю армію за два роки. І це не нові танки, не нові системи залпового вогню, не  нова артилерія. Нова армія – це новий український воїн. Дуже мотивований, дуже патріотичний, дуже професійний,  дуже молодий. Більшість з них народилися вже після здобуття незалежності. На них не позначилось наше радянське минуле. Вони знають за що вони б’ються. Вони люблять свою країну, свій народ. Дехто з них, навіть більшість з них, розмовляє російською, але зі зброєю в руках вони захищають наш суверенітет, нашу свободу і нашу демократію.

Ні, не нашу – українську, але нашу – європейську. І це поле битви.

Вони ефективні, рішучі, загартовані в боях в Донецькій та Луганській областях, але найголовніше – вони досвідчені.

І цей безцінний досвід може стати об'єктом заздрощів далеко за межами України. Крім того, деякі вже вчаться з цього досвіду.

Добре, що цей досвід у нас є. Але боляче, що здобуваємо ми його у війні, яку до себе не запрошували.

Ми були однією з найбільш мирних країн пострадянського простору. Якби  мене спитали у 2013 році, я б сказав, що ми наймирнішою країною. Я не міг уявити, що таке станеться в Україні. Навіть незважаючи на інцидент на острові Тузла у 2003 році в Криму, який був спровокований не нами.

Але ворог прийшов на нашу землю без запрошення.

Мені часто дорікають, мовляв українська сторона продовжує «впиратися» і не йде далі політичним треком мінського врегулювання.

Повторюю раз і назавжди: ми вже підставляли щоку. Підставляли так, що ледве в живих лишилися.

Жодного кроку, допоки російська сторона не пройде свою дистанцію по безпековому треку.

Саме в безпеці нині криється ключ до мирного врегулювання на Донбасі.

І саме тому я запропонував ефективний підхід – «дорожню мапу», в якій має бути ув’язана послідовність безпекових та політичних  кроків з гарантією їх виконання. Що таке гарантії ми знаємо дуже добре з Будапештського меморандуму. Більше такого не може бути.

Наші вимоги дуже прості. Росія повинна забезпечити стале та всеохоплююче припинення вогню на Донбасі. Що означає російське перемир’я проголошене без наших друзів і партнерів – Німеччини і Франції – ми побачили за останню добу, коли нам обіцяли припинення вогню, а відбулось більше 30 обстрілів, включно із мінометними та артилерийськими.

Повинно бути припинено постачання на українську територію власних регулярних військ, зброї, боєприпасів і військової техніки.

Повинен бути забезпечений нарешті безперешкодний доступ СММ ОБСЄ до окупованої території Донбасу і Криму. Наданий повний доступ міжнародним спостерігачам до тимчасово неконтрольованої ділянки українсько-російського кордону.

Якщо мене запитати який у нас ключовий показник нашої безпеки у цифрах – це 409 км 300 м неконтрольованої частини українсько-російського кордону.  Якщо ми закриємо кордон не буде конфлікту в Україні. Заберіть окупаційні війська, заберіть зброю – ми домовимось і все врегулюємо.

Тому наступна вимога – це те, що вказано у Мінських угодах – вивести російські війська з території України.

П’яте – звільнити українських бранців і політичних в’язнів – Сенцова, Кольченка, Карпюка, Клиха, Жемчугова і десятків інших.

До речі, я можу дати вам трохи оптимізму – у нас велика надія, що завтра ми привеземо Жемчугова додому.

Це те, чому і надалі опирається російська сторона, намагаючись довести, що Україна нібито не виконує політичну частину мінських домовленостей. Це неправда.

Україна, на відміну від Кремля, виконує свої зобов’язання.

Лише конкретика.

Українська сторона прийняла закон про особливий порядок здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей,  за що я вдячний українському парламенту. Прийнято закон про амністію. Ухвалила законодавчий акт, який визначає територію, під якою ми розуміємо окремі райони Донецької та Луганської областей. Ухвалила в першому читанні відповідні зміни до Конституції України щодо децентралізації. Опрацювала з міжнародними партнерами модальності проведення місцевих виборів на Донбасі після виконання безпекових умов.

Іншими словами – українська сторона продемонструвала і добру волю, і відповідальність, і чіткі кроки, спрямовані на мирне врегулювання.

І що ж у відповідь зробила Росія?

Відповідь дуже проста – абсолютно нічого. Та ще й намагається перекласти відповідальність з хворої голови на здорову.

Тому в пастку пріоритетності політичного треку мінських домовленостей нас вже не загнати.

Все це є нічим іншим як тактикою «політичних маніпуляцій» за столом переговорів та «контрольованої агресії» на полі бою в потрібний момент, яку повсякчас демонструє Росія. І, до речі, не лише в Україні!

Ви бачите Близький Схід, інші регіони. До того ми бачили Придністров’я, Абхазію, Осетію і багато інших регіонів.

Чи можете ви знайти, бодай одну людину серед простого народу, щасливих людей у Придністров’ї, в Осетії чи в Донецьку. Отже, мій меседж – ми маємо наполегливо працювати для відновлення українського суверенітету, українського прапору, для того, щоб вони знову з’явились у Криму, Луганську і в Донецьку.

Пані та панове,

Ми не маємо права забувати і про Крим.

В умовах тимчасової окупації, Росія перетворює цей український півострів на величезну військову базу, свавільно змінюючи стратегічний баланс в Чорному та Середземному морях на свою користь.

А для тих, хто вірить у міжнародне право, права людини, спільні європейські цінності, Крим перетворюється на справжній концентраційний табір, за «найкращими стандартами» репресій та каральної медицини радянського зразка.

Випадок з Ільмі Умеровим, якого примусово помістили у психіатричну клініку, яскраво продемонстрував злочинну і цинічну сутність політики Кремля до проукраїнських активістів в окупованому Криму.

Також є цілком очевидним, що окупаційна влада не може і не здатна забезпечити належні соціально-економічні умови життя в Криму.

Саме цим можна пояснити те, що вона або каже, що «грошей нема, але ви тримайтесь», або шукає невловимих диверсантів з України.

Стратегія Росії  зрозуміла: змусити Захід та світ визнати свій суверенітет над Кримом.

Нам навіть кажуть, що питання Криму закрито. З точки зору міжнародного права питання навіть не відкривалося. Крим по праву належить Україні.

А з іншого боку питання притягнення до відповідальності порушника міжнародного права є відкритим. На жаль, Кремль спростовує свою відповідальність і продовжує не визнавати свій злочин. Тому ми повинні зберігати єдність для того, щоб активізувати всі міжнародно-правові механізми для деокупації Криму.

Генеральна Асамблея ООН, яка днями відкрилася в Нью-Йорку, також має сказати своє слово у цьому зв’язку, і ми в Україні розраховуємо на міжнародну підтримку нової української ініціативи щодо ухвалення резолюції Генасамблеї ООН про порушення прав людини в Криму, яка є частиною нашої загальної політики з деокупації півострова.

Ключова мета – забезпечити такий стан, щоб ціна тимчасової окупації зростала. Щоб тримати в руках незаконно захоплене, а по суті – цинічно вкрадене – агресору було так само нестерпно боляче, як тримати у руці розпалене вугілля з Донбасу.

Я вже раніше казав, і хочу повторити у цій аудиторії: мабуть прийшов час відповісти Росії на її надії щодо окупованих територій, включно із кримськими татарами.

Це означає, що необхідно впроваджувати нові секторальні санкції. Без санкцій ми нічого не зробимо! У нас немає солдат НАТО, ми захищаємося власною зброєю, але санкції – єдиний механізм утримати Путіна за столом переговорів. І ми на це розраховуємо. Бо коли ми ведемо мову про санкції, йдеться не лише про Мінські домовленості.

Якщо санкції будуть пом'якшуватися чи їх знімуть, чи Росія піде з України, Донбасу чи з Криму? Чи вони виведуть свої війська, відпустять політичних в'язнів, чи вони будуть співпрацювати з ОБСЄ, і чи Росія зробить щось для того, щоб пояснити своєму народу чому знімають санкції? Пояснення цьому немає, і це крок - задля нашого майбутнього. Європейського майбутнього. Це не крок для України. І з огляду на це не зайвим було б поновлення поправки Джексона-Веніка. І я та людина, яка свого часу просила у американському конгресі зняти поправку Джексона-Веніка щодо України, а зараз настав час впровадити її щодо Росії!

Адже страждання українських громадян вже давно перестало бути відповідальністю окремих особистостей. Це системна проблема режиму, створеного Кремлем в Росії. Тому відповідальність мають нести не лише окремі люди, але й увесь режим.

Москва має зрозуміти – ціна таких порушень лише зростатиме.

Відповідні експертні консультації з нашими партнерами вже тривають, і одна із реакцій має бути на так звані російські парламентські вибори на території Криму.

Наша відповідь проста: ми не визнаємо легітимність російських виборів на окупованій території України. А ті, кого оберуть до складу Державної Думи Росії від Криму, насправді купують собі «членський квиток» до санкційного клубу. Ласкаво просимо до клубу об'єктів санкцій, шановні панове!

До речі, хотів би подякувати Сполученим Штатам за їх лідерство у зміцненні санкцій проти агресора. Вважаю, що американські санкції проти компаній, пов'язаних з Газпромом і тих, хто будує так званий «міст Путіна» до Криму, стануть дзвінком, що розбудить агресора.

Під час моїх зовнішньополітичних контактів мене часто запитують: «чим ще світ може допомогти Україні?».

Перше – треба нарешті прокинутися і роздивитися об’єктивну реальність довкола нас. Я наполягаю на тому, що війна ведеться не просто проти України, але й проти Заходу. Величезна, справжня широкомасштабна війна, назва якій «гібридна». Але ця війна не стосується лише України – вона проти всіх нас. Ми більше не маємо права вдавати, що нічого не відбувається.

Все, що я бачу, нагадує відому п’єсу французького драматурга Ежена Іонеску: гібридні носороги вже на наших вулицях, вони холоднокровно руйнують все на своєму шляху — цінності, принципи, демократію. А ми продовжуємо дискутувати про те, звідки вони могли тут взятися? Хороші вони чи погані? А чи так вже погано бути носорогом? Замість того, щоб об’єднатися і рішуче заявити про те, що їм тут не місце, і ми не дозволимо перетворити нас всіх на носорогів!

Ви щодня можете спостерігати, як російська гібридна війна намагається розірвати нас на шматки і вірите, що вас така загроза омине стороною? Можете не сумніватися, що завтра вони дотягнуться і до вас. І тут не треба питати, по кому дзвонить дзвін – він дзвонить по всіх нас.

Тому друге – треба берегти нашу єдність і спільним фронтом дати відсіч агресору. Має залишатися ефективне знаряддя санкцій для того, щоб давати відсіч агресору і стримувати його і має бути великий світовий стіл перемовин.

Вітаю вчорашнє рішення Ради ЄС про продовження терміну дії індивідуальних санкцій за порушення територіальної цілісності України.

Нам слід бути солідарними один з одним, працювати в унісон, аби не надати агресору жодного шансу роз’єднати ланцюг нашої єдності.

Наприклад, Євросоюз міг би скоригувати часові рамки перегляду санкційного режиму щодо Росії та перейти від піврічного до річного циклу, бо ми часто чуємо дискусії в Європейському союзі чи має Росія шанси порушити солідарність щодо України, чи буде ескалація конфлікту з втратами сотень людських життів.

Я чую про скарги європейського бізнесу про нібито величезні втрати від санкцій проти Росії. Насправді це не втрати, а інвестиції у вашу безпеку, ваш спокій.

Лише вдумайтесь: більшість, якщо не всі надприбутки від нафти, газу, торгівлі з країнами Заходу Росія використала не на модернізацію економіки і господарства, не на поліпшення способу життя, а на корупцію і масштабну модернізацію війська, яке зараз загрожує Україні і Європі – нашій і вашій безпеці. Не можна дозволити, щоб зароблені на торгівлі з Заходом євро чи долари повернулися з Росії до нас кулею чи ракетою. Подумайте про це саме таким чином.

Міжнародні правові механізми протидії агресору мають бути застосовані у повній мірі.

Ми розпочали низку судових позовів проти Росії за порушення Конвенції ООН з морського права. Агресор, нападник має в повній мірі відчути справжню силу міжнародного права, яке він так зухвало зламав.

Я переконаний, що ми маємо дуже добрі перспективи. Маємо зробити висновки з досвіду дотримання Будапештського меморандуму. Вважаю необхідним забезпечити надані гарантії через укладення двосторонніх безпекових угод з країнами-союзниками для того, щоб убезпечити Україну.

І третє – всеохоплююча, комплексна система розбудови нової європейської України.

Нової України, про яку так мріяв Георгій Гонгадзе, шістнадцяту річницю зникнення якого ми вшановуємо саме сьогодні.

Вже більше двох років ми в Україні ведемо бій на двох фронтах.

Наші перемоги у забезпеченні внутрішніх реформ так само важливі, як і наші військові перемоги.

Наш головний і найбільш небезпечний внутрішній ворог – це корупція.

Вона вже відібрала в нас занадто багато часу і ресурсів, які можна було б ефективно використати на модернізацію і розвиток.

Боротьба з корупцією – це наша спільна відповідальність.

Це мій абсолютний пріоритет як Президента України і ми заклали якісно новий, інноваційний фундамент для боротьби з корупцією, та випробовуємо його на практиці.

Кожен громадянин має можливість відчути себе частиною процесу. Тепер ніхто ні від кого не сховається. Все відбувається максимально відкрито і прозоро.

Моє прагнення – не гонитва за кількістю затримань, арештів чи ув’язнень, а створення системи «нульової терпимості» до корупції. Це і нова культура відносин між владою та суспільством.

Роками одним з основних джерел для корупції були тендерні державні закупівлі. Так звана Тендерна палата, що зосередила сотні мільярдів гривень державних підприємств, фінансувала попередню владу. Сьогодні, завдяки системі ProZorro, ми вже маємо заощадження сотень мільярдів бюджетних ресурсів, які були вирвані з пащі корупції.

Роками своєрідним символом корупції була міліція. Тепер нова Патрульна поліція, створена у містах за допомогою наших американських і європейських друзів, очистила наші дороги від корупціонерів в погонах і відновили довіру до нових правоохоронних установ.

Роками вітчизняна енергетика була корупційним «клондайком». Сьогодні, завдяки реформам відповідно до європейських стандартів, НАК «Нафтогаз» припинив бути вічним банкрутом і нарешті запрацював в інтересах споживача і держави.

Свій вагомий антикорупційний ефект приносить і фінансова децентралізація. Я був щасливий відвідати Дніпро, Львів, Одесу і багато інших міст і ми маємо у 5-ть, 6-ть, 7-м разів підвищення тих коштів, що йдуть на власний розвиток. Не треба тепер передавати ці кошти на Київ, торгуватися з якимись бюрократами. Це їхня влада і їх відповідальність як витрачати десятки мільярдів гривень через децентралізацію, яку я започаткував особисто. Це демонстрація, вияв ефективності реформ. Це потужний антикорупційний потенціал, що закладено і в систему електронного декларування статків державних службовців та високопосадовців.

Дуже багато було дискусій з приводу запуску цієї системи і тепер ми її запускаємо. З 1 вересня електронна система вже запущена і немає жодних шансів на те, щоб цю систему підірвати і зламати. Це наші зусилля для того, щоб показати прозорість і відповідальність незалежно від того, чи ви член Уряду, Парламенту чи хтось інший.

Ми вважаємо, що дуже важливий етап перетворення – це судова система. Це остання цитадель корупції. І я вдячний політичним силам Парламенту, що вони підтримали мою пропозицію Конституційної реформи. Ми провадимо цю реформу в Парламенті і якраз тепер, 30 вересня, буде ухвалено нову Конституцію. Ми запускаємо надзвичайно великий процес.

Нам ніколи не подолати в Україні корупцію, допоки не очистимо суд від корумпованих суддів і від тих, хто керується не духом Феміди, а срібняками.

Вірю, що ті поправки Конституції зміни в частині правосуддя, створять незалежний суд і зроблять українське суддівство здоровішим. Чи можете ви собі уявити, що 200 нових, чистих, фахових суддів водночас з'являться у Верховному суді України і ми виведемо звідти весь попередній склад?

Коли ми говорили з нашими американськими, британськими, європейськими колегами, я можу сказати, що в нас дуже плідна співпраця у перевірці нових кандидатів, антикорупційні процедури, процес навчання нового суду.

Навряд чи знайдеться в світі інша країна, яка б наважилася на повне перезавантаження вищої судової гілки влади в такі гранично стислі строки, як це сьогодні робить Україна.

Дуже важливо, що наші оцінки прогресу та стратегії боротьби з корупцією поділяють і підтримують наші міжнародні партнери. Це визнання, між іншим, прив'язане до сьогоднішньої Ялтинської конференції і тісно пов'язане з темою.

Позавчора було рішення Ради директорів Міжнародного валютного фонду про продовження програми співпраці з Україною та виділити додаткові обсяги фінансової підтримки допомоги.

Це міжнародний знак якості та визнання ефективної роботи української влади на шляху реформ.

Тепер це сигнал для інвесторів, що прийдуть в Україну – ми успішно співпрацюємо з МВФ.

Це також сигнал українському суспільству, що міжнародне співтовариство довіряє Україні, стоїть з нами пліч-о-пліч та незмінно підтримує на шляху важливих перетворень і макроекономічного зростання у ці складні часи.

Адже кожен мільярд – це нові робочі місця, нові можливості для соціально-економічного зростання.

Сподіваюся, що невдовзі своє слово на підтримку України скажуть і в ЄС.

Маю на увазі і Угоду про асоціацію, яка вже зачекалася на ратифікацію.

І лібералізація візового режиму є надзвичайно важлива. Україна це заслужила по праву і справедливості. Ми виконали всі 144 критерії візової лібералізації. Ми маємо звіт оціночної місії, я звернувся до заступника голови Європейської Комісії із законодавчими ініціативами. Сподіваюся, що на початку жовтня Європейський Парламент проголосує на користь цього і буде ухвала Європейської Ради.

Рішення про надання безвізового режиму Україні – це не лише підтвердження примату спільний цінностей над меркантильними інтересами, а й елемент і мирного врегулювання на Донбасі, і де-окупації Криму.

Пані та панове,

Ми вам щиро дякуємо за підтримку наших зусиль у досягненні миру і успішного перетворення.

Ми поклали наріжний камінь у споруду великих змін. Ми маємо істину і бажання поступу, оновлення і розвитку. Ми покладаємося на солідарність, нашу обопільну увагу і обопільну підтримку. Це не відповідь на питання чого ми хочемо від європейців. Це відповідь на питання хто ми такі.

Сподіваюся, що всі присутні матимуть плідну дискусію з цього приводу і тут, на ялтинській конференції, що відіграє надзвичайно важливу роль у нашому поступі до Європи я хочу побажати щастя і добра цій конференції.

Дякую за увагу і слава Україні!