Право людини на воду — це одне з основоположних прав, яке забезпечує гідне життя та виступає передумовою для реалізації інших базових прав. Ще у 2002 році Комітет ООН з економічних, соціальних та культурних прав визнав право кожної людини на достатню, безпечну та доступну воду як невід’ємну частину права на адекватний життєвий рівень. Згодом це положення було підтверджене у відповідних резолюціях Генеральної Асамблеї та Ради ООН з прав людини, що підкреслило важливість гарантування цього права на глобальному рівні.

Однак на практиці забезпечення цього права стає дедалі складнішим через низку факторів. Екологічна деградація, забруднення водних джерел, нестача природних ресурсів і кліматичні зміни створюють серйозні бар’єри для реалізації права на воду.

Повномасштабне військове вторгнення Російської Федерації на територію України спричинило не лише численні жертви та руйнування, а й значно ускладнило доступ людей до питної води. Знищення об’єктів критичної інфраструктури, пошкодження водопровідних мереж, перебої у роботі систем водопостачання та водовідведення через обстріли та відключення електроенергії стали реальністю для багатьох українців.

Особливу увагу заслуговує катастрофа, спричинена підривом Каховської ГЕС з боку російських військових. Згідно зі спільною оцінкою Уряду України та ООН, близько мільйона людей залишилися без доступу до питної води, а тисячі громадян — без електроенергії. У таких умовах право на воду набуває не лише екологічного, але й гострого гуманітарного виміру, що потребує негайного реагування.

Щоб звернути увагу на цю критичну ситуацію, у 2024 році Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини було ініційовано всебічне дослідження дотримання права громадян на чисту та доступну воду в умовах дії воєнного стану. Під час дослідження було здійснено моніторинг ситуації, зібрано інформацію про вплив воєнних дій на системи водопостачання, а також проаналізовано стан державної політики у цій сфері. Оцінка національного законодавства та міжнародних стандартів дозволила окреслити ключові проблеми, що потребують уваги як на національному, так і на міжнародному рівнях.

Цей звіт — не просто зведення фактів. Це відображення голосів людей, які щодня змушені боротися за елементарне — доступ до води. Тих, хто живе серед руїн, шукаючи джерела води, і потребує підтримки держави.

У доповіді висвітлено чотири основні проблемні напрямки:

▪️як збройна агресія Росії впливає на реалізацію прав громадян у сфері водопостачання;

▪️вплив підприємницької діяльності на стан водних ресурсів;

▪️стан реалізації державної політики щодо забезпечення права на воду та санітарні умови;

▪️відповідність українського законодавства міжнародним стандартам у сфері питної води, водопостачання та санітарії.

На основі проведеного аналізу у звіті надано низку рекомендацій для Верховної Ради, Кабінету Міністрів України, центральних органів виконавчої влади щодо вдосконалення законодавства та державної політики. Також містяться рекомендації органам місцевого самоврядування для ефективнішого виконання обов’язків у сфері питного водопостачання та водовідведення.

Ознайомитися з повним текстом доповіді можна за посиланням.