Як Православна церква ставиться до біопаспортів? Коли чекати справжнього «кінця світу»? Чи не віддалилося духовенство від простих людей? Скільки нових храмів з’явиться на Харківщині в цьому році? На ці та інші запитання в ексклюзивному інтерв’ю «СК» відповів архієпископ Харківський і Богодухівський Онуфрій.

Владика Никодим вплинув на життєвий шлях
У минулому році керівником Харківської єпархії став архієпископ Онуфрій, з титулом «Харківський і Богодухівський». Ця подія, а також розділення єпархії на Харківську та Ізюмську стали одними з головних у православному житті Харківщини.
– Владика Онуфрій, коли ви вирішили піти у служителі церкви?
– Я з родини священика. І коли закінчив школу, батько запропонував митрополиту Никодиму, який на той час працював у Львові, прийняти мене на роботу до Львівського єпархіального управління. Вже більше 25 років я, скажімо так, йду по цій життєвій стезі. На мій життєвий вибір, безперечно, вплинуло навчання у митрополита Никодима.

– Митрополит Харківський і Богодухівський Никодим був вашим учителем і наставником. Які духовні настанови ви перейняли від нього?
– Про Владику Никодима можна говорити безкінечно. Це була глобальна людина, яка народжується раз на сто років. Митрополит Никодим дожив до 90 років, і лежачи на одрі хвороби, він не зупинявся у своєму служінні Богу і людям. За останні 11 років він написав багато віршів, оповідань, проповідей, служб та акафістів. Хвороба викручувала йому руки, але він, хоча не міг писати, надиктовував тексти на диктофон, а потім його помічники розшифровували записи. Ми, як молодші учні митрополита Никодима, намагаємося жити за принципами нашого учителя, наставника та духовного отця, працювати так, як працював Владика, віддаючи себе Православній церкві, харківській громаді, суспільству.

– Наближається велике православне християнське свято – Різдво Христове. На вашу думку, за останні роки це свято не перетворилося у звичайну світську традицію?
– До 1917 року свято Різдва було торжеством з торжеств, бо саме з Різдва Христового починається церковне життя. Завжди було прийнято зустрічати це свято родиною, йти до храму на богослужіння, влаштовувати колядки. Це було і слава Богу, що це повернулося. Це є не данина моді, а данина нашій православній традиції. Людям треба відпочивати не лише на морях, а й душею також. А де можна відпочити, як не у храмі Божому, святкуючи Різдво Христове, інші православні свята?

– Яке святкування Різдва ви запам’ятали найбільше?
– Це, напевно, те Різдво, яке святкувалося у дитинстві і в ті часи, коли я був поруч з митрополитом Никодимом. Я прийшов до нього, коли мені було 17 років. Це було ще у Львові. Тоді я святкував це свято вперше з такою видатною людиною. Митрополит Никодим збирав за святковий стіл усіх, хто з ним разом працював. Те Різдво мені запам’яталося найбільше. І протягом усіх 24 років я з ним і зустрічав Новий рік, і святкував Різдво Христове. Новий рік ми цікаво зустрічали. Владика Никодим, Царство йому небесне, казав: «Усі о дванадцятій ночі шампанське п’ють, а ми йдемо у храм і зустрічаємо новий рік з Божим словом і молитвою за народ». Різдво, безперечно – родинне свято. Моя родина – батько, брати – живуть на західній Україні. І у нас там трішки інші звичаї, я й на колядки ходив, коли був дитиною. Це прекрасне свято і для дорослих, але особливо для дітей.

Храмів стане більше
– У цьому році рішенням Синоду УПЦ Харківську єпархію було розділено на Ізюмську та Харківську єпархії. Чим це було викликано?
– Так, у травні минулого року рішенням Священного Синоду відбулася історична подія: Харківську єпархію було розділено на дві єпархії. Це відбулося тому, що всі обласні єпархії України розділені у зв’язку з великою кількістю парафій. Правлячий архієрей не встигає відвідувати усі храми, спілкуватися з людьми, а це дуже важливо для духовного життя в єпархії.

– Храм, як кажуть, має бути поруч з людьми. Скільки храмів було відкрито минулого року та які плани на наступний?
– Взагалі у єпархії в цьому році ми освятили більше 10 нових храмів. Зараз непростий час, чимало економічних негараздів, але завдяки людям доброї волі будуються храми. Більш того, у нас є випадки, коли самі віряни будують храм і просять направити священика. Це ініціатива жителів села чи селища, і радієш з того, що є такі люди, які хочуть, щоб їхня громада жила духовним життям. До Дня міста у Харкові було відкрито три нові храми. Це величезний подарунок для віруючих харків’ян, Православної церкви та взагалі для суспільства. На наступний рік я думаю, що в Харкові відкриється ще близько чотирьох-п’яти храмів. Заплановано освячення храмів на ХТЗ, Салтівці, у центральній частині міста.

– У Харківській області діє багато різних релігійних організацій. Як людині, яка шукає відповідей на духовні питання, не помилитися в своєму виборі релігії, церкви, храму?
– Так, кожна людина шукає свою проповідь, свій духовний шлях. Але все ж таки Україна – це православна країна. Більше тисячі років тому князь Володимир хрестив Київську Русь. Він розіслав посланців по всьому світу і шукав для свого народу не поклоніння тільцям, а живої віри. Було обрано православну віру. Через багато років віра Христова з Києва пішла по всій Русі. Коріння церкви – це Апостоли, стовбур – православна віра. Безумовно, ми хочемо, щоб була одна віра, одна держава і один народ. Як, наприклад, у Вірменії є Вірменська православна церква.

Біопаспорт призведе до рабства?
– Нещодавно нам пророкували черговий кінець світу, який у черговий раз не відбувся. Що каже Святе Письмо про Апокаліпсис? Як розрізняти забобони про «кінець світу» від справжніх біблійних пророцтв?
– Ви знаєте, кінець світу може відбутися тоді, коли почнеться хаос у наших серцях. Якщо зло переможе добро. У Біблії написано про Всесвітній потоп, знищення Содому та Гоморри і про спасіння праведних родин. Усе залежить від людей. Кінець світу може бути тоді, коли ми повністю спустошимо своє серце, душу, тобто зникне мораль у житті. Ми, церковники, кажемо: треба єдиним серцем і любов’ю славити Бога та робити добрі справи для ближніх. Смерть – є зло, диявол – є зло. Вони прагнуть перемогти добро, а отже, знищити боже творіння, красу, яку створив Бог – землю, небо, повітря, воду, тобто всю природу. І найбільше з творінь – людину. Ось тоді може бути кінець світу. Один старець з Києво-Печерської лаври казав, що душа дитини, як губка. Наситиш її молоком – даватиме молоко, наситиш бензином – даватиме бензин. Отже, нашу душу треба насичувати добром, щоб люди творили добро, і суспільство оточувало добро.

– Зараз багато людей кажуть: «Я вірю в Бога, але не вірю священикам». Як, на вашу думку, наскільки сьогодні близьким або віддаленим є православне духовенство від звичайних людей?
– Ви знаєте, є різні думки з цього приводу. Багато що залежить від священика, але й не менш від самої людини. Ти не прийшов до храму дивитися на священика. Він є своєрідним провідником між Богом та людиною. Як він поводиться – він сам відповідатиме перед Богом. Адже він бере на себе ще більшу відповідальність, ніж мирянин. Скажімо, ми приходимо на сповідь, але ми сповідаємо гріхи не священику, а Богу. Треба дивиться у першу чергу на Бога, на Церков узагалі. Безумовно, священик також буває неправим. Тому і є старший над ним архієрей, до якого можна прийти, поспілкуватися, попросити роз’яснити те, що є незрозумілим у діях священика. Я думаю, що ми, як у арбітражному суді, розберемося і з’ясуємо, що не так, і як зробити, щоб парафія жила далі повноцінним духовним життям, щоб люди могли приходити до храму Божого та спілкуватися зі священиком.

– Не можу не запитати вас про ініціативу введення біопаспортів в Україні. Зараз ми бачимо протести з боку православних християн проти впровадження таких паспортів. Що думає Церква з цього приводу?
– Раніше така ситуація була щодо ідентифікаційного коду, але через кілька років коди усі автоматично отримали. Я не можу однозначно стверджувати, що біопаспорт – це добре чи це погано. Моя позиція нейтральна. З одного боку, це погано тому, що у біопаспорті міститься багато конфіденційної інформації про людину і кожну людину видно, як на тарілці. Так можна дійти до того, що ти не зможеш вільно висловлювати свої почуття, думки, адже ти є повністю під наглядом того, хто володіє інформацією про тебе. Я розумію, що після трагедії, яка трапилася у США, коли терористами було атаковано башти-близнюки, треба було вводити біопаспорти, адже тоді виник страх перед тероризмом. Але вже минув певний час, ситуація стала іншою, і для України, можливо, зарано вводити такі паспорти. У будь-якому разі треба людям чітко пояснювати, з якою метою вводиться біопаспорт, що він дає, а чого, можливо, позбавляє. Я не думаю, що кожна людина хоче бути під наглядом, адже це схоже на якесь рабство. Певною мірою ми стаємо рабами через електронні засоби обліку. Думаю, що має бути якийсь альтернативний спосіб обліку громадян.

Сповідь має бути живою
– Зараз стрімко розвиваються електронні засоби зв’язку, Інтернет. У суспільстві почали казати про віртуальну сповідь за допомогою відеодзвінків по Інтернету, наприклад Skype (скайпу). Як ставиться православна церква до таких новацій? І взагалі, яке місце займають у повсякденному житті церкви новітні електроні технології?
– Ви знаєте, Інтернет може нести і добро, і зло. Ми, церковники, користуємося Інтернетом, адже це дуже зручний спосіб спілкування, отримання інформації. Але якщо почнеться сповідь по скайпу, тоді почнеться і богослужіння по Інтернету, і пропаде усе живе спілкування. Тому не може бути жодних «скайпів». Сповідатися треба лише у храмі, куди людина приходить зі страхом божим, кладе свою руку на хрест і Євангеліє; накритий єпитрахиллю, відповідає на запитання священика, щиро кається – тоді це покаяння приймається Богом. Лише після цього людина допускається до святого причащання Тіла та Крові Христових. Це і є живе життя душі людини.

– Яким ви бачите майбутнє Харківщини?
– Прекрасним. Майбутнє можна змінити, якщо ми будемо сьогодні творити добро і думати про близьких, як сказав Апостол Павло: «Друг друга тяготи носіть, і тако виконаєте закон Христовий». Якщо ми будемо одне одному довіряти, допомагати, не ставити підніжку, а навпаки – підставляти плече, то, повірте, у нашому суспільстві будуть мир і злагода, а відтак на Харківщині та в усій Україні все буде добре.
інтерв’ював 
Юрій БОРЩ