Історичні витоки цього дня пов’язують, насамперед, із масовими березневими страйками жінок-робітниць легкої промисловості проти важких умов праці і низької платні, що регулярно відбувалися в різних містах Північної Америки, починаючи з 1857 р. Згодом, за пропозицією Клари Цеткін, учасниці Другої Міжнародної Конференції жінок-соціалісток (Копенгаген, серпень 1910 р.) вирішили щороку у березні відзначати Міжнародний Жіночий День – день солідарності жінок у боротьбі за повні політичні, економічні і соціальні права.
Протягом ХХ ст. уряди більшості країн світу визнали існування різних форм дискримінації щодо жінок та зобов’язалися вживати спеціальних заходів щодо їх усунення. Відтак, у 1977 р. Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію № 32/142, згідно якої кожній з країн-учасниць пропонувалось відзначати 8 Березня - Міжнародний день прав жінок.
Україна ратифікувала низку міжнародних документів щодо забезпечення ґендерної рівності та подолання дискримінації за ознакою статі. Серед яких: «Загальна декларація прав людини»,1948 р., «Конвенція про політичні права жінок», 1952 р., «Конвенція про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», 1979 р., Пекінська Декларація та Платформа Дій, прийняті IV Всесвітньою конференцією жінок у Пекіні,1995 р.
На виконання цих міжнародних зобов’язань у незалежній Україні було ухвалено декілька законодавчих актів, серед яких найважливішими є: Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (№2866-IV, набув чинності з 1.01.2006), Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (№1135/2005 від 26.07.2005), Указ Президента України «Про підвищення соціального статусу жінок в Україні» (№283/2001 від 25.04.2001).

Попри вжиті заходи, дискримінація жінок в Україні зберігається:

- представництво жінок у виборних та виконавчих органах влади надзвичайно низьке: серед депутатів Верховної Ради України жінки становлять 7,8%, а в обласних радах жінок близько 11%; у складі Кабінету Міністрів України жінок немає;
- середня заробітна плата жінок в жодній галузі не перевищує середньої заробітної плати чоловіків; загалом по Україні платня жінок на 25% нижча за платню чоловіків;
- рівень зайнятості жінок в середньому на 10% нижчий за рівень зайнятості чоловіків (53% та 63% відповідно);
- 20% жінок України регулярно потерпають від фізичного насильства у сім'ї.
Особливо розповсюдженими є приховані форми дискримінації: жінки зазнають стримування у професійній кар’єрі; їх найчастіше не допускають до керівних посад; при працевлаштуванні жінка стикається з вимогою роботодавця відмовитися від материнства; жінки часто зазнають сексуальних домагань керівників; жінки мають менше за чоловіків вільного часу через нерівномірний розподіл побуто-господарських та батьківських обов'язків; жіноче тіло активно експлуатується в шоу-бізнесі та рекламі; суспільство висуває суворіші вимоги та застосовує жорсткіші санкції щодо моралі й поведінки жінок, тощо.
Щороку свідомі жінки світу відзначають Міжнародний день прав жінок, прагнучи привернути увагу урядів і громадськості до фактів ґендерної дискримінації та на знак пам’яті про нелегкий шлях, що пройшло жіноцтво у відстоюванні своїх прав. Це час, коли жінки аналізують свої здобутки у боротьбі за рівноправність, та шукають нових дієвих форм об’єднання і мобілізації зусиль задля досягнення якісних змін у суспільному статусі жіноцтва. У демократичному суспільстві свідомі громадяни, поділяючи стурбованість щодо існуючої ґендерної нерівності, підтримують активних жінок у їх прагненні досягти партнерського рівноправного ставлення до людей незалежно від їх статевої приналежності.

Найважливіші дати та факти

Травень 1910 - під час чергового Конгресу Соціалістичної партії США, Національний Комітет Жінок запропонував оголосити останню неділю лютого (за старим стилем) Днем активних дій за права жінок.

Серпень 1910 - у Копенгагені (Данія) понад 100 учасниць Другої Міжнародної Конференції Жінок-Соціалісток з 17 країн одностайно ухвалили рішення: щороку у березні відзначати Міжнародний Жіночий День – день солідарності жінок у боротьбі за рівноправність. Пропозицію про це висунула Клара Цеткін (1857-1933) – видатна німецька діячка та теоретик жіночого і робітничого руху, редакторка газети Die Gleichheit (“Рівність”).

Березень 1911 - понад 1 мільйон жінок у Німеччині, Австрії, Швейцарії, Данії вийшли на мітинги та демонстрації, протестуючи проти дискримінації та вимагаючи рівних із чоловіками прав на працю, на участь у виборах, на освіту і здобуття фаху. У 1912-1915 рр. до них приєднались також жінки Нідерландів, Франції, Швеції та Росії; серед вимог з’явились гасла про припинення війни.

8 Березня 1917 (23 лютого за старим стилем) - російські жінки вийшли на вулиці Санкт-Петербурга, щоб заявити про свій рішучий протест проти нестерпних умов життя, війни та голоду. Цей масовий жіночий страйк вважається вирішальною подією Лютневої революції в Росії, наслідком якої була зміна державного устрою – від монархії до республіки. Саме тому дата 8 Березня згодом була закріплена для відзначення Міжнародного Жіночого Дня. Він набув статусу державного свята в СРСР (з 1965 – вихідний день) та інших соціалістичних країнах.

1930-1960 - День солідарності жінок спорадично відзначають у Західній Європі та Північній Америці; відновлення масових акцій у цей день наприкінці 1960 - на початку 1970 рр. пов’язане із другою хвилею фемінізму та новим піднесенням жіночого руху у світі.

1975 - Генеральна Асамблея ООН проголосила 1975 Роком Жінок, привертаючи в такий спосіб увагу урядів до питання дискримінації жіночих прав у багатьох країнах світу.

1977 - Генеральна Асамблея ООН схвалила резолюцію № 32/142, згідно якої кожній з країн-учасниць пропонувалось відзначати Міжнародний день прав жінок.

1979 - Генеральна Асамблея ООН схвалила Конвенцію про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок, яку ратифікували 150 країн.

1981 - Конгрес США проголосив початок березня Національним Тижнем Жіночої Історії, а від

1987 року березень став для американців Місяцем Жіночої Історії.

Попри те, що в останні десятиліття людство досягло значного поступу у боротьбі з сексизмом (тобто, дискримінацією за ознакою статі) та зробило вагомі кроки на шляху до досягнення рівних прав і можливостей чоловіків та жінок, масштаби ґендерної нерівності у світі вражають:

- Жінки становлять абсолютну більшість з 1,3 мільярда найбідніших людей світу; 
- Жінки становлять 75% з 960 мільйонів неписьменних людей у світі; 
- Жінки в середньому отримують на 30-40% нижчу платню, аніж чоловіки;
- Жінки становлять абсолютну більшість жертв домашнього насильства;
- Жінки виконують 2/3 роботи в світі і отримують за це лише 5% світових прибутків;
- Жінки володіють лише 1% власності у світі.