Української армії на той час фактично ще не було, тому захищати столицю довелось молодим добровольцям.

29 січня 1918 року біля залізничної станції Крути на Чернігівщині близько 500 українських вояків: курсантів Першої Київської юнкерської школи ім. Б.Хмельницького, бійців Студентського куреня (сотні) Січових стрільців – студентів Київського університету і гімназистів-старшокласників та загін вільного козацтва з м. Ніжина стримували наступ  3-4 тисяч червоногвардійців з Москви, Петрограда і Кронштадта.

Після запеклого багатогодинного бою українці, якими командував  випускник Чугуївського військового училища 28-річний сотник Аверкій Гончаренко, організовано відступили зі станції до своїх ешелонів: вони забрали поранених, тіла вбитих, кого знайшли, і зруйнували півтора кілометра залізничного полотна. 27 студентів та гімназистів, яких Гончаренко навмисно залишив у резерві як недостатньо підготовлених, під час відступу заблукали і потрапили у полон. Наступного дня більшовики розстріляли полонених, щоби помститися за свої значні втрати. Згодом за рішенням українського уряду їх перепоховали на Аскольдовій могилі в Києві.

Загалом бойові втрати українців становили майже 150 вбитих, поранених, полонених (більшовики втратили в бою до 300 людей без врахування поранених). Бій на станції Крути був успішною оборонною операцією, він затримав більшовицькі загони на чотири дні. Подвиг молодих українців дав змогу представникам Української Народної Республіки підписати Брестський мирний договір, який означав визнання незалежної української держави. Після того республіка поступово відновила свій суверенітет на всій території України.

Після відновлення Україною незалежності подвиг Героїв Крут отримав гідне місце в пантеоні національної слави, став символом патріотизму й жертовності у боротьбі за державу. Герої Крут іноді називають першими українськими «кіборгами», символом незламності українського духу та прагнення волі. На честь Героїв Крут тепер названі вулиці та військові частини.